Цивільні права і обов’язки в контексті практики Європейського суду з прав людини
Цивільні права і обов’язки в контексті практики Європейського суду з прав людини
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків. З огяляду на це формулювання до сфери дії ст. 6 Конвенції належать лише ті питання, які стосуються цивільних прав і обов’язків.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) зазначив, що поняття «цивільні права і обов’язки» є автономною концепцією і не може тлумачитися виключно у світлі внутрішнього законодавства держави-відповідача. Європейський суд також визначив деякі загальні принципи у визначенні цивільних прав і обов’язків.
Так, у справі «Рінгайзен проти Австрії» Європейський суд постановив, що: «Характер законодавства, на основі якого розглядається дане питання (цивільне, адміністративне тощо), та органу, на який покладено повноваження щодо його вирішення (суд, адміністративний орган та ін.), не мають великого значення».
Відповідно, те, яким чином право чи обов’язок визначені у внутрішньому законодавстві, не є вирішальним фактором. Цей принцип особливо є важливим у справах, що стосуються відносин між приватною особою і державою. Європейський суд постановив, що в аналогічних ситуаціях не має значення, чи діяв офіційний орган як носій цивільних прав чи публічної влади. У визначенні того, чи застосовується ст. 6, важливим аспектом є те, чи має результат судового розгляду вирішальне значення для цивільних прав і обов’язків.
Також Європейський суд вказав, що, незважаючи на автономний характер поняття «цивільні права і обов’язки», законодавство держави-відповідача все ж таки має значення. У справі «Кьоніг проти ФРН» Європейський суд зазначив, що «те, чи буде право розглядатися як цивільне в сенсі Конвенції, залежить не від його юридичної кваліфікації у внутрішньому законодавстві, а від того, яка матеріальна сутність закладена у нього цим законодавством і які наслідки воно з ним пов’язує».
Однак можна навести приклади ситуацій, в яких, на думку Європейського суду, постає питання цивільних прав і обов’язків. Так, Європейський суд постановив, що, перш за все, права і обов’язки приватних осіб у взаємовідносинах між собою в усіх випадках підпадають під категорію цивільно-правового характеру. Права приватних осіб у взаємовідносинах між собою в системі, наприклад, договірного, сімейного, трудового та майнового права завжди є цивільними.
Визначення цивільно-правового характеру відносин у справі є більш складним, якщо справа стосується взаємовідносин між приватною особою і державою. У ряді таких випадків Європейський суд розглядав права в якості цивільних, зокрема майнові права, які можуть підпадати під дію ст. 6. Гарантії справедливого суду застосовуються на тих етапах судового розгляду, які стосуються з’ясування питань експропріації, збільшення земельних ділянок, а також процедур щодо отримання дозволу на будівництво чи інших видів операцій, пов’язаних з нерухомістю, які можуть мати прямі наслідки для реалізації права власності.
Стаття 6 також поширюється на право займатись комерційною діяльністю. У цій сфері справи, що розглядались, стосувались таких питань, як: відібрання ліцензії на продаж алкогольних напоїв, відібрання дозволу на приватну медичну практику чи заборона видачі дозволу на відкриття приватної школи. Таким чином, право займатись професійною практикою, зокрема, медичною чи адвокатською, також підпадає під дію статті 6.
Також Європейський суд вирішив, що ст. 6 застосовується у справах, що стосуються прав і обов’язків у сфері сімейного права. Наприклад, питання щодо передачі дітей під опіку держави, доступу батьків до дітей, всиновлення тощо.
У питаннях, що стосуються соціального забезпечення, Європейським судом сформульовано таку позицію, що ст. 6 охоплює ті справи, в яких вирішується питання щодо отримання медичної страховки, допомоги у зв’язку з інвалідністю та державних пенсій.
У справі «Шулер-Цграгген проти Швейцарії» стосовно питання щодо надання пенсії у зв’язку з інвалідністю Європейський суд зазначив, що «…розвиток юриспруденції…, а також принцип рівності сторін є гарантією того, що на даний час діє загальне правило, згідно якого п.1 статті 6 застосовується в сфері соціального страхування, включаючи питання про надання соціальної допомоги».
Також дія ст. 6 поширюється і на справи, в яких вирішується питання щодо необхідності сплачувати соціально-страхові внески.
Гарантії, закріплені в ст. 6, застосовуються і щодо судових проваджень, порушених проти державних адміністрацій у питаннях, пов’язаних з контрактами, а також збитками, понесеними під час адміністративних чи кримінальних проваджень.
Право особи на повагу до своєї репутації з боку іншої особи також розглядається як цивільне право.
Крім того, Європейським судом визначено права, які не підпадають під дію п. 1 ст. 6 Конвенції, тобто не розглядаються як цивільні права і обов’язки, зокрема: питання оподаткування, питання іміграції та громадянства, військовий обов’язок, право висувати свою кандидатуру на державні посади, право на отримання безкоштовної освіти, право на безкоштовне медичне обслуговування, заяви на видачу патентів тощо.
Таким чином, практикою Європейського суду вироблено загальні критерії до підходу у визначенні поняття «цивільних прав і обовязків». Однак з огляду на ці критерії, Європейським судом при вирішенні справ беруться до уваги факти кожної окремої справи.