Теоретичні та практичні аспекти діяльності третейських судів в Україні
Теоретичні та практичні аспекти діяльності третейських судів в Україні
Чи вповноважений третейський суд розглядати спори про визнання права власності, зокрема на нерухоме и рухоме майно, і які правові наслідки ухваленого рішення? Це питання має практичний інтерес, особливо з огляду на те, що в процесі реформування аграрного сектора майнові відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майна, не були належним чином урегульовані: немає технічної документації, а також інших документів, що підтверджують юридичну історію фактично зведених об’єктів нерухомості; порушувався порядок передачі майна й т. ін.
Аналізуючи чинне законодавство, можна із упевненістю сказати, що процесуальних перешкод до розгляду третейським судом спорів про визнання права власності немає. Ця теза була успішно апробована на практиці фахівцями Донецького, Луганського, Київського, Вінницького відділень Постійно діючого третейського суду (ПТДС). Слід зазначити, що правова основа розгляду зазначеної категорії спорів міститься, зокрема, у Законі України «Про власність», у Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Мін’юсту України від 7 лютого 2002 р. № 7/5, якими встановлено, що рішення третейських судів, нарівні з рішеннями судів загальної юрисдикції, є правовстановлюючими документами, на підставі чого проводиться реєстрація нерухомості в БТІ.
З листопада 2002 р. і донині у ПДТС надійшло (продовжують надходити) більше як 1000 звернень громадян й юридичних осіб у спорах про визнання за ними права власності на об’єкти нерухомості.
При підготовці до розгляду справ фахівці ПДТС зіткнулися з такими труднощами:
- в більшості випадків була відсутня технічна документація на спірні будови (не було первинної реєстрації в БТІ й актів уведення їх в експлуатацію);
- договори купівлі-продажу житлових споруд між колгоспами (радгоспами) або КСП, з однієї сторони, й колишніх членів КСП (або їхніми правонаступниками), з іншого боку, були укладені в простій письмовій формі;
- не у всіх випадках у позивачів були інші докази виникнення права власності: рішення про виділення земельної ділянки або акти на право користування землею за кожним об’єктом; перелік нерухомого майна із вказівкою залишкової вартості, інвентарних номерів за підписом керівника й головного бухгалтера підприємства на дату оцінки; документи, що підтверджують участь підприємства у витратах на будівництво споруд або рішення власника (органу, уповноваженого управляти держмайном) про закріплення за ним певної частини будівль на праві повного господарського ведення (оперативного управління); договори цивільно-правового характеру (як підстава для переходу права власності від фізичних осіб або юридичних осіб) і акти прийому-передачі майна (споруд), що є додатком до зазначених договорів і т. ін.).
Таким чином, на підготовку до розгляду такої категорії спорів витрачалось багато часу, а перед фахівцями ПДТС (секретарями й суддями) було складне завдання – дати правову оцінку наданим у розпорядження третейського суду документам. Безумовно, кропітка робота на стадії підготовки справ, надалі забезпечила швидший і якісніший розгляд спорів. На сьогодні ПДТС виніс більше як 800 рішень про визнання права власності на жилі й нежилі будови за громадянами та підприємствами.
У результаті діяльності третейських судів в агарній сфері за період 2001–2005 рр. селяни отримали:
- стягнена на користь селян заборгованість за оренду земельних і майнових часток (паїв) на суму – 1 188 432 грн (у 2005 – 509 244 грн);
- передано майно із КСП, загальної часткової власності на суму – 3 387 550 грн(у 2005 – 297 000 грн);
- визнано за сільськими жителями, с/г підприємствами право власності на рухоме і нерухоме майно (зокрема 44 житлових будинків, більш 1 031 нежилих будинків, споруджень) на суму – 56,1 млн грн. (у 2005–50,9 млн грн);
– Усього за весь період діяльності ПДТС– на суму 60,7 млн грн (із вересня 2000 р.), за 2005 – 48,7 млн грн.
Географія розглянутих суперечок у Донецькій, Київській, Луганській, Вінницькій обл.: 14 (11 пілотних) районів, 94 населених пунктів.
Показовими у цій категорії спорів є, наприклад: справи, які були розглянуті в різних областях України.
Справа 54/20.02 від 24 жовтня 2005 р.
10 жовтня 2005 р. Донецьким відділенням ПДТС при ВГО «Асоціація спеціалістів в аграрній сфері «Третейськая ініціатива (далі – ПДТС) у складі третейського судді Д., на підставі угоди про передачу спору до ПДТС, розглянута позовна заява гр-ки Н. до ТзОВ «Червона Україна» про визнання права власності на жилий дім, розташований в с. Василівка Старобешевського району Донецькій обл.
Встановлено, що ще в 1992 р. заявникові Н. та її чоловіку Н, як членам колгоспу «Червона Україна» був наданий в користування жилий дім. Правлінням колгоспу їм було запропоновано викупити дім. Позивачем надані докази того, що у 1992 р. спірний дім у колгоспу був викуплений. Тому, 24 жовтня 2005 р. третейській суд відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Украини (в редакції 1963 р.); статті 11, 15, 16, 220, 257 ч. 5, 267 ч. 1, 334, 355, 638, 657 ЦК України (в редакції 2003.); статті 16, 17, 48, 49 Закону України «Про власність» прийняв рішення, на підставі якого за гр.-кой Н. було визнано право власності на жилий будинок. В подальшому, рішення ПДТС було зареєстровано в комунальному підприємстві – бюро техничної інвентаризації. Третейський збір з цієї справі становить 250 грн.
Справа № 8/16.02 від 23 вересня 2005 р.
23 вересня 2005 р. Вінницьким відділенням ПДТС розглянута справа за позовом Б. до ПСП «Г.-Плюс» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого та іншого майна сільськогосподарського призначення недійсним та про визнання права власності на зазначене майно. В задоволенні позову відмовлено та визнано право власності на спірне майно за відповідачем.
По суті спору між сторонами був укладений договір купівлі-продажу від 6 листопада 2002 р. нерухомого та іншого майна сільськогосподарського призначення. Справа була розглянута на підставі третейської угоди між сторонами від 16 вересня 2005 р. 2 квітня 2000 р. ПСП «Г.-Плюс» с. Володіївці та ПСП «Г-Плюс» с. Яруга уклали договір купівлі-продажу бензину та насіння цукрового буряка на загальну суму 59 355 грн, 10 березня 2001 р. ПСП «Г.-Плюс» с .Володіївці та ПСП «Г.-Плюс» с. Яруга уклали договір купівлі-продажу насіння гречки та кукурудзи на загальну суму 42 654 грн, а 10 січня 2002 р. ПСП «Г.-Плюс» с. Володіївці та ПСП «Г.-Плюс» с. Яруга уклали договір підряду на загальну суму 24 806 грн.
6 листопада 2002 р. ПСП «Г.-Плюс» с. Володіївці та ПСП «Г.-Плюс» с. Яруга уклали договір купівлі-продажу майна (яке стало предметом спору) на загальну суму 127 927 грн. Тоді ж сторони домовились провести залік заборгованостей з усіх договорів, про що і уклали додаток до договору купівлі-продажу від 6 листопада 2002 р. та акт приймання-передачі майна.
23 вересня 2005 р. судом було винесено рішення відповідно до якого позивач був визнаний належним власником спірного майна, оскільки він придбав спірне майно 14 березня 2000 р. у КСП «П.» с. Яруга.
Проблемні питання. Останнім часом БТІ в деяких областях України, зокрема в Донецькій, АРК та інших вимагають від осіб, які були сторонами у справах, розглянутих у третейських судах, отримання виконавчих документів на їх рішення, що вступило в дію. У своїх відмовах у реєстрації прав власності на нерухомість на підставі рішень третейських судів БТІ посилаються на вимоги ст. 55 Закону України «Про третейські суди» та вимагають отримання виконавчих документів у судах загальної юрисдикції, а також на відповідні листи-роз’яснення від 9 січня 2007 р., 22 червня 2007 р. Мін’юсту України.
На думку більшості третейських судів, ці вимоги є незаконними по суті та порушують принципи верховенства права. Підставою для такого ствердження є таке.
Відповідно до Прикінцевих Положень про вступ в дію Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. № 1952-IV на комунальне підприємство бюро техничної інвентарізації тимчасово покладена функція щодо здійснення державної реєстрації об’єктів нерухомості. По-друге, комунальне підприємство бюро техничної інвентарізації не є органом державної влади та місцевого самоврядування. Тому БТІ не може застосовувати до рішень третейських судів вимоги ст. 55 Закону України «Про третейські суди».
Зазначена точка зору підтверджується також відповідними рішеннями судів загальної юрисдикції, наприклад господарського суду Полтавської, Донецької областей, більшості місцевих судів.
Так, на думку цих судів виконавчий документ (наказ, виконавчий лист) має видаватись лише у випадку, якщо рішенням третейського суду встановлено обов’язок боржника здійснити певні дії на користь кредитора і якщо боржник не виконав свій о6ов’язок у строки та порядок, визначені рішенням третейського суду, як це передбачено статтями 55, 56 Закону України «Про третейські суди» ст. 1.11 Закону України «Про виконавче провадження». Тому виконавчий документ суду має зобов’язальний характер стосовно боржника.
Як відомо, в судових рішеннях, в тому числі і третейського суду, про визнання права власності на нерухоме майно, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна встановлюється факт наявності чи відсутності права власності для заінтересованої особи і не встановлюється обов’язок боржника вчинити певні дії. Такі рішення не мають зобов’язального характеру стосовно боржника, а отже, не передбачають примусового виконання. Судові рішення, в тому числі і третейських судів, самі по собі є підставою для здійснення бюро технічної інвентаризації державної реєстрації права власності на нерухоме майно згідно з п. 10 Додатка до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції України.
Суди також звертають увагу, що бюро техничної інвентарізації, та його службові особи не є органами державної влади та органами місцевого самоврядування, тому додатково не потребують отримання виконавчих документів на рішення третейських судів.
Проблемними також залишаються питання належності й установлення права власності на інше майно (зокрема транспортні засоби – автомобілі, трактори, комбайни, сільгоспінвентар), передане із КСП у спільну часткову власність, у порядку правонаступництва й т. ін. Найчастіше автотранспорт та інша сільгосптехніка перебуває в користуванні другого або третього за рахунком власника, без реєстрації у встановленому порядку в МРЕО ДАІ або інспекції технагляду. У цих випадках ПДТС також приймав до розгляду заяви про визнання права власності на рухоме майно. До того ж законність й обґрунтованість рішень ПДТС була підтверджена рішеннями (ухвалами про видачу виконавчого листа) місцевого суду. На сьогодні у ПДТС розглянуто понад 20 справ з цієї категорії, де сторонами спорів виступали фізичні і юридичні особи.
Справа 22/03.02 від 10 червня 2005 р.Донецьким відділенням ПДТС розглянута позова заява ТзОВ «АПФ «Г.» до гр.-на України Б. про визнання права власності на рухоме майно – 16 одиниць автотранспортних засобів.
На обґрунтування своїх вимог позивач просив суд взяти до уваги, що за період з 14 липня 2004 р. по 18 травня 2005 р. між фізичними особами, які мали долю в спільній частковій власності та ТзОВ «Агрофирма «Г.» були укладені угоди купівлі-продажу часток у спільній частковій власності на майно, отримане в рахунок майнових паїв з пайового фонду КСП «Г.», на сумму 675 974 грн 22 грудня 2005 р. Згідноз рішенням Наглядової ради з управління та розпорядження майном спільній частковій власності ТзОВ «Агрофирма «Г.» виділене майно в натурі під майнові частки, які були придбані відповідно до угод купівлі-продажу майнових часток, зокрема рухоме майно – 16 одиниць автотранспорту.
З урахування матеріалів справи третейській суд визнав угоди щодо придбання автотранспорту правомірними та право власності на 16 автотранспортних засобів. Справа була розглянута за два тижня. Третейській збір склав 3000 грн. Протягом двох тижнів позивач отримав виконавчий лист у Старобешевському районому суді, на підставі якого МРЕВ ДАЇ було зареєстровано право власності на спірне рухоме майно.
Наступною категорією спорів, які викликали труднощів у вирішенні, є: справи про виділення з колективних сільгосппідприємств майна в натурі, справи про розділ загальної часткової власності й виділенні майна із загальної часткової власності, визнання права на майнове право та інше. Складність таких розглядів, перш за все, пов’язана зі значною кількістю учасників (від 15 до 400 фізичних осіб), сільгосптехніки й будов.
Справа № 8-05/Б від 31 травня 2006 р.
24 травня 2006 р. до Одеського відділення ПДТС надійшла заява В. з приводу виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності та встановлення права власності на спадкове майно – 1/2 частина садибного (індивідуального) житлового будинку (А – житловий будинок; Б – сарай; В – гараж; Г – літня кухня; Д – вбиральня; Є – душ, г – підвал, № 1 – № 5 – споруди) та присадибну земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Білгород-Дністровський, Одеської області.
З урахуванням обставин сторони дійшли згоди про укладення мирової угоди, згідно з якої відповідач відмовляється від своєї законної долі у спадщині на користь свого онука В. – сина відповідачки, а відповідачка згодна визнати право власності на спадщину – 1/2 частину садибного (індивідуального) житлового будинку. З урахуванням ст. 1274 ЦК України третейський суд визнав укладену між сторонами мирову угоду, такою що відповідає закону.
Крім того, своїм рішенням від 31 травня 2006 р., третейський суд визнав право власності на спадщину за зазначеними вище сторонами спору та стягнув третейський збір у сумі 500 грн.
Справа 25/15.03 від 3 серпня 2005 р.
Донецьким відділенням ПДТС розглянута позова заява гр-ки С. про визнання права на майнове право від 15 липня 2005 р., яке виникло у її батька, гр.-на А., як у члена КСП при розпаюванні майна, яке в свою чергу знаходилося в колективній власності КСП «Луч», а в подальшому у його правонаступника СТОВ «Мрія». Ця справа розглянута складом третейського суду у кількості трьох суддів.
По суті спору в своїй позовій заяві С. просила третейський суд визнати за нею право на майнове право її батька гр-нина А., який помер 11 лютого 2001 р. Згідно з рішенням комісії з реформування КСП «Луч» були затверджені списки осіб, які мали право на майновий пай КСП «Луч», в подальшому реорганизоване у СТОВ «Мрія». В цьому списку зазначений майновий пай гр-нина А., який склав – 6 573 умовних пайових гривень. У 2001 р. А. вмер при цьому право на отримання майнового пая ним не було своечасно реалізовано, не було своечасно отримано свідоцтво про право на майновий пай на ім’я померлого, не отримано майно в натурі, грошима або цінними паперами, що створило труднощі для спадкоємців реалізувати своє право на отримання спадка відповідно до цивільного законодавства України.
З урахуванням матеріалів справи, третейський суд визнав, що позов С. підлягає задоволенню на такій підставі.
Відповідно до п. 13 Порядку встановлення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою КМУ від 28 лютого 2001 р. № 177 встановлено, що у випадку переходу права власності на майновий пай в порядку спадкоємства, сільскій раді спадкоємцем подаються такі документи: паспорт або інші документи, які підтверджують особу громадянина, свідоцтво та документ про право цієї особи на спадкоємство. З матеріалів справи вбачається, що С. прийняла спадок на законних підставах.
Тому третейський суд на підставі вимог п. 5 ст. 267, ст. 1270, ч. 1 ст. 1272 ЦК України (в редакції 2003 р.) визнав за С. право на майновий пай у розмірі 6 573 умовних пайових гривень. В подальшому С. На підставі рішення третейського суду отримала у сільській раді нове свідоцтво на майновий пай та отримала майно в натурі у СТОВ «Мрія». За розгляд цієї справи С. сплатила третейський збір у розмірі 100 грн.
Всього у відповідній сільській територіальній громаді протягом тільки серпня 2005 р. було розглянуто понад 60 справ у спорах про визнання права на майновий пай.
Слід зазначити, що незважаючи на очевидні позитивні результати, діяльність ТРАС у 2004 р. здійснювалася лише в межах ресурсів, виділених ППРЖСНУ. У випадку продовження підтримки цього напрямку з боку ППРЖСНУ, це дозволить зміцнити позиції ТРАС як незалежного органа з розгляду спорів, збільшить шанси сільського населення на швидкий й ефективний розгляд питань власності, захист прав і інтересів в цілому і тим самим збереже загальну тенденцію до підвищення життєвого рівня сільського населення.
З іншого боку досвід діяльності ТРАС визначив деякі проблемні питання застосування чинного законодавства. Наприклад, все частіше з’являються «непоразуміння» у стані нотаріусів при вчиненні нотаріальних дій.
Так, з початку діяльності третейського суду (грудень 2004 р.) розглянуто понад 200 справ у спорах про визнання права власності на нерухомість, яка розташована у сільській місцевості. Але продовжують виникати питання, пов’язані з віднесенням рішень третейського суду до складу правовстановлювальних документів та визнанням їх як такими нотаріусами при наступному відчудженні, наприклад: отримання кредитів (позик) для розвитку сільскогосподарської діяльності під заставу нерухомості.
На думку автора, виходячи із статей 49, 55 Закону України «Про нотаріат», п. 96 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, рішення третейського суду належать до документів, які належним чином підтверджують право власності на нерухомість.
З цими питаннями ТРАС неодноразово звертався до управління юстиції Донецької області та вимагав надати відповідні роз’яснення щодо правомірних дій окремих нотаріусів, які відмовляли в усній формі у вчиненні договорів застави на основі рішень третейського суду (який існував на той час у період 2003–2004 рр.), а також витягів з державного реєстру про право власності на нерухомість (останній також виданий на підставі рішень того ж третейського суду). Такі питання, як «чи вважаються рішення третейських судів у спорах про визнання права власності на нерухомість правовстановлювальним документом, чи має підстави нотаріус України відмовляти у вчиненні правочинів, перевіряти рішення на відповідність його вимогам законодавства, витребувати матеріали справи, яка розглянута відповідним третейським судом?» – ми не отримали конкретної відповіді. Це не сприяє однаковому та безумовному застосуванню чинного законодавства на всій території України.
Наступний комплекс проблем це існування у деяких законодавчих актах (Цівільному кодексі, Закону України «Про оренду землі», Закону «Про іпотеку») подвійного тлумачення щодо можливості будь-якого третейського суду розглядати цивільно-правовий або господарській спір, виконання рішення третейського суду компетентними органами (судом, нотаріатом та ін.). Тому найближчим часом необхідно удосконалити практичні питання із створення та діяльності третейських судів, які засновуються зокрема всеукраїнськими громадськими об’єднаннями, закріплення питань виконання рішення третейського суду державною виконавчою службою у примусовому порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», у разі невиконання рішення в добровільному порядку, усунення колізій щодо прийняття рішень третейських судів відповідними органами (наприклад, нотаріусами). На думку автора, зазначені зміни до законодавства сприятимуть розвантаженню органів нотаріату, судової влади. Крім того, прийняття змін до відповідних законів України надасть додатковий поштовх до створення спеціалізованих третейських судів, наприклад, у сфері земельних правовідносин та іпотеки та ін.