Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

Важко переоцінити важливість установчих документів для функціонування будь-якої юридичної особи. Зазначені документи є своєрідною конституцією юридичної особи, яка встановлює правоздатність останньої. Вони визначають її найменування, місцезнаходження, мету й цілі діяльності, види діяльності, порядок формування статутного фонду, порядок розподілу прибутку та збитків, компетенцію органів управління, порядок припинення діяльності та інші важливі питання. Тому учасникам слід якомога серйозніше підходити до складання й затвердження зазначених документів.

У цій статті ми дамо оцінку установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) та рекомендації з “проблемних” питань складання установчих документів ТОВ.

Згідно з класифікацією, наведеною в ч.1 ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., № 887-XII, господарські товариства є різновидом підприємств в Україні. Стаття 8 Закону України “Про підприємництво” (далі – Закон про підприємництво) називає два види установчих документів підприємств – статут і рішення одного або декількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення суб’єкта підприємницької діяльності (далі – СПД). У випадку, коли власників два та більше, таким рішенням є установчий договір.

Обидва документи, відповідно до положень Закону України “Про господарські товариства” (далі – Закон про господарські товариства), є необхідними при створенні ТОВ.

Стаття 4 Закону про господарські товариства містить загальні вимоги щодо змісту установчих документів господарського товариства. Установчі документи господарського товариства мають містити відомості про:

* вид товариства;
* предмет та цілі його діяльності;
* склад засновників та учасників (далі – учасник). До речі, поняття “учасник установчого договору”, “засновник” та “учасник товариства” слід відрізняти. Перші два з наведених понять є тотожними, тоді як поняття “учасник товариства” відрізняється від двох попередніх термінів. Наприклад, учасником товариства є особа, яка ввійшла до складу товариства після його реєєстрації (при цьому така особа не є засновником);
* найменування та мізцезнаходження;
* розмір та порядок формування статутного фонду;
* порядок розподілу прибутку та збітків;
* склад та компетенція органів товариства й порядок прийняття ними рішень (включаючи перелік питань, щодо яких необхідна кваліфікована більшість голосів);
* порядок внесення змін до установчих документів, та
* порядок ліквідації й реорганізації товариства.

УСТАНОВЧИЙ ДОГОВІР ТОВ

Як зазначалося вище, установчий договір з’являється тоді, коли діяльність двох або більше фізичних та/або юридичних осіб спрямована на створення нової юридичної особи, в нашому випадку – ТОВ.

На жаль, чинне законодавство України не містить спеціальних норм, які б регулювали договірні відносини між учасниками ТОВ. Зокрема, Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 р. № 1540-VI не визначає поняття “установчий договір”, не встановлює зміст цього договору та порядок його виконання. Натомість ч.3 ст.57 проекту Господарського кодексу України містить вимоги щодо змісту установчого договору.

Установчий договір є необхідним установчим документом при створенні господарських товариств. При цьому ст. 4 Закону про господарські товариства містить загальні вимоги до установчих документів ТОВ, не розмежовуючи зміст установчого договору та зміст статуту.

Наступним документом, який визначає необхідність укладення установчого договору, є Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою КМУ № 740 від 25 травня 1998 р. (далі – Положення про держреєстрацію). Серед документів, необхідних для реєстрації СПД – юридичної особи, це Положення називає рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Якщо власників або уповноважених ними органів два та більше, таким рішенням є установчий договір.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що установчий договір використовується для визначення порядку узгодженої діяльності двох та більше учасників.

Хоча вимоги Закону про господарські товариства сформульовані щодо змісту обох установчих документів, статут та установчий договір є самостійними документами. Їх не слід розглядати як взаємодоповнюючі (тобто як частину один одного), оскільки кожен зі згаданих документів має на меті врегулювання цілком самостійного кола питань.

У статуті мають відображатися, перш за все, питання, які стосуються юридичного статусу новоствореної юридичної особи (назва, мета діяльності, компетенція органів управління тощо).

В установчому ж договорі визначаються конкретні права й обов’язки учасників, порядок їх спільної діяльності щодо створення нової юридичної особи, умови передачі у властість такої юридичної особи майна, порядок участі в управлінні діяльністю юридичної особи, умови та порядок розподілу між учасниками прибутку й збитків, порядок виходу зі складу учасників. Тобто, установчий договір закріплює згоду учасників на заснування юридичної особи та визначає основні положення взаємовідносин учасників.

На практиці зустрічаються випадки, коли положення обох установчих документів ТОВ майже повністю (за виключенням хіба що назви документа) дублюють один одного. Ідентичний зміст установчого договору й статуту позбавляє оформлення двох установчих документів будь-якого сенсу.

Цілком очевидно, що певні положення (наприклад, участь учасників в управлінні ТОВ, порядок формування статутного фонду, порядок виходу зі складу учасників) можуть зустрічатися в обох установчих документах. Проте це не має перетворюватись на копіювання змісту одного документа в іншому. Зміст установчого договору має бути більш стислим і лаконічним.

Досить актуальним є питання про те, з якого часу починає діяти установчий договір? Чи діє він до реєстрації юридичної особи? Вочевидь, що так. Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання учасниками та створює для них зобов’язання, які є передумовою реєстрації ТОВ (наприклад, затвердження статуту ТОВ, внесення 30% статутного фонду тощо).

Більш дискусійним є питання про те, чи втрачає чинність (припиняє дію) установчий договір з моменту державної реєстрації юридичної особи? Без сумніву, установчий договір не припиняє дію після реєстрації юридичної особи і є чинним протягом усього строку діяльності юридичної особи. Не втрачають чинності з моменту державної реєстрації юридичної особи, зокрема, положення, які регламентують обов’язки учасників щодо формування статутного фонду ТОВ протягом року з дня державної реєстрації та відповідальність за невиконання зазначених вимог; обов’язки щодо розподілу прибутку й збитків тощо. Зазначені обов’язки й відповідальність, навіть якщо вони й продубльовані в статуті, залишаються обов’язками і відповідальністю учасників, а не самої юридичної особи.

Зупинимося на найбільш важливих положеннях, які слід відобразити в установчому договорі.

Обов’язки організаційного характеру, пов’язані з реєстрацією створюваної юридичної особи.

До таких обов’язків належать визначення найменування юридичної особи, затвердження статуту юридичної особи, визначення особи (осіб), відповідальних за державну реєстрацію ТОВ.

Обов’язки майнового характеру, пов’язані з передачею у власність створюваної юридичної особи встановлених вкладів.

Вкладами учасників господарського товариства можуть бути будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні парери, права користування (землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням), а також інші майнові права (включаючи права на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі – в іноземній валюті (ч.1 ст.13 Закону про господарські товариства).

Розмір статутного фонду ТОВ, відповідно до ч.1 ст. 52 Закону про господарські товариства, не може бути меншим за суму, яка складає еквівалент 100 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент створення товариства. Розмір мінімальної заробітної плати на відповідний рік встановлює закон. Так, з 1 липня 2002 р. по 31 грудня 2002 р. розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік” від 13 грудня 2001 р. № 2896-III, становить 165,00 грн. Кожен з учасників ТОВ до моменту державної реєстрації ТОВ має внести до статутного фонду (незалежно від його розміру) не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу. Якщо внесок формується грошовими коштами, то факт його внесення підтверджується довідкою, виданою банківською установою. Тобто ситуація, коли один учасник товариства на момент реєстрації зробив внесок, який дорівнює 30% усього статутного фонду товариства, не відповідатиме вимогам ч.2 ст. 52 Закону про господарські товариства і є недостатнім для реєстрації товариства.

Якщо серед учасників юридичної особи є нерезиденти України, їх грошові вклади мають здійснюватися в іноземній вільноконвертованій валюті (ст.2 Закону України “Про режим іноземного інвестування” (далі – Закон про режим іноземного інвестування)). На практиці, особливо при формуванні статутного фонду ТОВ (розмір якого не може бути меншим, ніж встановлений законодавством), виникає ряд проблем. Так, учасники, серед яких є нерезиденти України, визначають вклади до статутного фонду ТОВ в гривнях. Здебільшого це робиться для забезпечення мінімального розміру статутного фонду. В такому випадку складніше реалізувати вимоги згаданої статті Закону про режим іноземного інвестування. Це пов’язано з неможливістю визначити курс, за яким перераховуватиметься визначена в гривнях сума вкладу до статутного фонду ТОВ в іноземну валюту. В таких випадках в установчому договорі варто вказувати валютний еквівалент внеску учасника, визначеного в гривнях, або ж зазначати, за яким курсом має здійснюватися перерахунок. Відповідне положення можна сформулювати так: “Зазначена сума вкладу Учасника № 2 вноситься у вільно конвертованій валюті (долари Сполучених Штатів Америки) за курсом Національного банку України на момент внесення”.

Трапляються випадки, коли учасник-нерезидент або уповноважена ним особа мають намір здійснити внесок (його частину, необхідну для реєстрації ТОВ, що становить 30% вкладу такого учасника) в готівковій іноземній валюті. В такій ситуації учасник-нерезидент або уповноважена ним особа мають надати документ, який підтверджує законність походження іноземної валюти та її належність цьому учаснику. Таким документом може бути митна декларація, яка підтверджує законність ввезення іноземної готівкової валюти на територію України учасником - нерезидентом або уповноваженою ним особою.

Учасникам слід пам’ятати, що для формування статутного фонду товариства не можуть використовуватися кошти, отримані в кредит та під заставу, а цільове кредитування на формування статутного фонду господарського товариства прямо заборонене п.21 Положення про кредитування, затвердженого постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246.

Якщо вкладами учасників є будівлі, споруди, обладнання, або інші об’єкти, зазначені в ч.1. ст.13 Закону про господарські товариства, то порядок оцінки таких вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Чинне законодавство встановлює випадки проведення оцінки майна/майнових прав, які передаються до статутного фонду господарського товариства. Так, у ст. 7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність” від 12 липня 2001 р. № 2658-III оцінка майна у визначеному згаданим законом порядку, проводиться у випадку “визначення вартості внесків учасників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника зі складу такого товариства”.

Оцінка майна й майнових прав також проводиться, якщо товариство створюється на базі “державного майна або майна, що є у комунальній власності”.

В установчому договорі мають визначатися не лише розміри вкладів учасників, але й строки та порядок їх внесення.

Як вже зазначалося, 30% свого внеску, визначеного в установчому договорі, кожен учасник має внести до державної реєстрації ТОВ. Повністю ж внести свої вклади до статутного фонду товариства учасники зобов’язані не пізніше року після державної реєстрації товариства. За порушення зазначеного строку до учасника застосовується штрафна санкція в розмірі 10% річних з недовнесеної суми за час прострочки, якщо інше не встановлюватимуть установчі документи (ч.2 ст.52 Закону про господарські товариства). Зазначена норма надає учасникам право встановити інший розмір відповідальності особи, яка порушила строк сплати внеску до статутного фонду. В установчому договорі доцільно передбачити порядок притягнення такого учасника до відповідальності, оскільки регламентація цього порядку в Законі про господарські товариства відсутня (згідно зі ст. 59 цього закону, до компетенції загальних зборів ТОВ віднесене питання про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства, а не учасників). Наприклад, за аналогією з численними нормами Закону про господарські товариства, можна визначити, що рішення про притягнення учасника до відповідальності приймають загальні збори. Учасник, щодо якого приймається рішення про притягнення до відповідальності, не бере участі в голосуванні. Проте, це положення не є дієвим, якщо в товаристві лише два учасника або один учасник володіє часткою, більшою ніж 50 %. У такому випадку інші учасники передають спір на розгляд суду в установленому чинним законодавством порядку.

Необхідність включення до установчого договору розділу, який присвячений порядку розгляду спорів, очевидна. Якщо ж одним з учасників ТОВ є нерезидент, указаний розділ доцільно викласти як арбітражне застереження (слід зазначити право, яке застосовується до договору, та арбітраж, в якому має розглядатися спір, що виник з установчого договору).

Оскільки з моменту державної реєстрації обов’язок учасника повністю сплатити внесок до статутного фонду ТОВ стає його обов’язком перед товариством, то санкції за порушення строків сплати внеску стягуватимуться на користь останнього.

Іншим важливим питанням, яке потребує детального висвітлення в установчому договорі, є порядок розподілу прибутку. Так, п.п. “б” ст.10 Закону про господарські товариства встановлює, що учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

Важливо розрізняти поняття “прибуток товариства” і “частка прибутку (дивіденди), яка виплачується учаснику”.

Прибутком товариства, згідно зі ст. 15 Закону про господарські товариства, є надходження від господарської діяльності товариства після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат, а також витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства також сплачуються відсотки по залучених банківських кредитах та по облігаціях, передбачені чинним законодавством податки та інші обов’язкові платежі. Після здійснення зазначених вище розрахунків у товариства залишається чистий прибуток, який розподіляється в порядку, встановленому установчими документами.

Очевидно, що з чистого прибутку товариство може виплачувати учасникам дивіденди. Особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів, мають право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно своїй частці.

Рішення про порядок розподілу прибутку, строків та порядку виплати учасникам частки прибутку (дивідендів) приймають загальні збори товариства.

На практиці трапляються випадки, коли в установчому договорі (наприклад, при розподілі часток 99,8 % та 0,2 %) зазначається, що учасник, який володіє часткою 0,2 %, не отримує дивідендів. Таке положення установчого договору суперечитиме, по-перше, сутності участі особи в створенні товариства, статут якого чітко передбачає мету – отримання прибутку; по-друге, положенням ст.10 Закону про господарські товариства, які визначають права учасників господарського товариства.

Покриття збитків ТОВ здійснюється за рахунок фондів, створених у ТОВ, а якщо їх недостатньо, – згідно з прийнятим учасниками рішенням.

Наступним питанням, яке слід чітко відобразити в установчому договорі, є порядок відступлення учасником своєї частки в статутному фонді товариства. Так, згідно зі ст. 53 Закону про господарські товариства, “учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному або кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то й третім особам”. Виходячи зі змісту наведеної норми, умови установчого договору можуть взагалі забороняти відступлення частки третім особам. При цьому така заборона, закріплена в установчому договорі, відповідатиме вимогам чинного законодавства України.

Досить часто установчий договір не забороняє відступати частку третім особам. У цьому випадку учасник вправі відступити частку, якщо інші учасники відмовились від її придбання. Закон про господарські товариства надає учасникам ТОВ переважне право придбання частки (її частини) учасника, який має намір її відступити. Придбання частки проводиться пропорційно часткам учасників у статутному фонді ТОВ або в іншому погодженому між ними розмірі. Учасник вправі передати частку або її частину третім особам тільки після того, як він повністю вніс свій вклад.

Чинне законодавство України не визначає чітко форму установчого договору. Частина 5 п.1 Роз’яснення ВАСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних зі створенням, реорганізацією, ліквідацією підприємств” від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 зазначає, що “установчий договір укладається в письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації”. Що ж до нотаріального посвідчення установчого договору, то п. 4 Положення про держреєстрацію зазначає, що “у разі коли власником (власниками) суб’єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах потребує нотаріального засвідчення”. Тобто нотаріус засвідчує не саму угоду, а підписи учасників товариства. Відповідно до Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. № 18/5, вказані нотаріальні дії є різними. Так, нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені в документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою. Проте, виходячи зі змісту п.2-1 цієї ж Інструкції, посвідчення установчих угод є самостійною нотаріальною дією.

СТАТУТ ТОВ

Розглянемо положення, які відповідно до статей 4 та 51 Закону про господарські товариства мають бути відображені в установчих документах і не були висвітлені в попередньому розділі.

По-перше, в статуті зазначається вид товариства, а саме – ТОВ.

Найменування ТОВ визначається учасниками та має включати вид товариства. Воно не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій.

Пункт 2 Положення про держреєстрацію забороняє реєстрацію СПД, у найменуваннях яких використовуються:

* повні або скорочені найменування органів державної влади;
* повні або скорочені найменування органів місцевого самоврядування;
* похідні від згаданих вище найменувань, а також
* найменування, тотожні найменуванням інших СПД – юридичних осіб чи об’єднань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

З метою реалізації наведеного вище положення орган реєстрації надає учасникам можливість попередньо перевірити заявлене найменування СПД – юридичної особи на його тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб’єкта.

Орган державної реєстрації може зарезервувати найменування створюваного ТОВ терміном на 1 місяць. Це найменування включається до окремого переліку зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на тотожність поряд з найменуваннями вже зареєстрованих суб’єктів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону про господарські товариства, ТОВ має знаходитись на території України.

Місцезнаходженням СПД – юридичної особи, згідно з п. 4 Положення про держреєстрацію, може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з учасників. ТОВ може знаходитись за іншою адресою, яка має бути підтверджена договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, його частини (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майна, договір про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Виходячи зі змісту ст. 8 Закону про господарські товариства, ТОВ може укладати угоди (наприклад, щодо оренди приміщень) навіть до його державної реєстрації. Проте такі угоди визнаються укладеними з ТОВ лише за умови їх подальшого схвалення товариством.

Одним з найважливіших питань, які мають бути висвітлені в статуті ТОВ, є склад та компетенція органів управління товариством.

Органами управління ТОВ, відповідно до статей 58, 62 та 63 Закону про господарські товариства є: загальні збори учасників ТОВ (далі – збори), виконавчий орган ТОВ та ревізійна комісія.

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ УЧАСНИКІВ

До складу зборів входять всі учасники ТОВ. Учасники можуть брати участь у зборах особисто або через призначених ними представників. Статут може передбачати можливість участі у зборах керівника виконавчого органу ТОВ з правом дорадчого голосу.

Учасники, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Голова та секретар зборів підписують цей перелік. Збори вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники, які володіють у сукупності більш ніж 60 % голосів. Таким чином, якщо в ТОВ один з учасників володіє часткою 60 % + 1 голос, збори вважатимуться правомочними з усіх питань лише за наявності на них цього учасника.

З числа учасників збори обирають Голову товариства, який:

* веде протокол зборів;
* доводить до учасників рішення, прийняте шляхом опитування;
* підписує з керівником виконавчого органу товариства контракт, а також
* за рішенням учасників здійснює інші організаційні повноваження.

Учасникам слід пам’ятати, що Голова товариства не повинен мати повноважень, які згідно з законом і статутом належать до компетенції інших органів ТОВ (наприклад, представляти товариство у відносинах з державними органами й третіми особами, підписувати угоди від імені товариства тощо). Повноваження Голови товариства мають бути закріплені в статуті ТОВ.

Компетенцію зборів визначає ст. 59 Закону про господарські товариства. Цей же закон встановлює порядок прийняття учасниками рішень з питань, віднесених до компетенції зборів. Специфічними є питання про визначення основних напрямів діяльності товариства й затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства та про виключення учасника з ТОВ (цей перелік є вичерпним). Рішення щодо них приймаються, якщо за них проголосують учасники, які володіють у сукупності більш ніж 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. З решти питань рішення приймає проста більшість голосів.

Частина 4 ст.60 Закону про господарські товариства встановлює, що учасники можуть прийняти рішення шляхом опитування. Зазначена процедура має бути відображена в установчих документах товариства або затверджених товариством правилах процедури. В цьому випадку проект рішення або питання для голосування надсилаються учасникам, які в письмовій формі сповіщають щодо нього свою думку. Голова товариства протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування інформує всіх учасників ТОВ про прийняте рішення. Очевидно, що в статуті слід визначити порядок надіслання питань, щодо яких рішення приймається шляхом опитування, строк відповіді на такі питання тощо.

Стаття 61 Закону про господарські товариства встановлює періодичність проведення чергових зборів – не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Тобто, учасники можуть встановити як більшу, так і меншу періодичність проведення зборів. Беручи до уваги той факт, що до компетенції зборів належить питання про затвердження річних результатів діяльності товариства, проводити збори рідше ніж один раз на рік є недоцільним.

Обставини, за умови настання яких скликаються позачергові збори, обов’язково мають бути визначені в статуті ТОВ. Закон про господарські товариства передбачає такі випадки скликання позачергових зборів:

1. у разі неплатоспроможності ТОВ;
2. на вимогу виконавчого органу;
3. на вимогу учасників ТОВ, які володіють у сукупності більш ніж 20 % голосів;
4. в інших випадках, якщо цього потребують інтереси ТОВ.

Статут має визначати спосіб і порядок повідомлення учасників про проведення зборів (наприклад, шляхом опублікування оголошення про збори в пресі та/або насилання на адресу учасників повідомлень рекомендованими листами тощо). Проте, в будь-якому випадку, про збори має бути повідомлено не менш ніж за 30 днів до їх скликання. Не пізніше ніж за 7 днів до скликання зборів учасникам товариства надається можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів.

ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН ТОВ

Визначаючи повноваження виконавчого органу ТОВ, учасники досить часто переносять у статут положення ст. 62 Закону про господарські товариства, зовсім не змінюючи їх. У цьому випадку ситуація виглядає так, ніби на момент ухвалення статуту учасники не визначилися, який виконавчий орган їм потрібен – одноособовий (директор) чи колегіальний (дирекція), які питання належать до компетенції виконавчого органу, який строк дії повноважень виконавчого органу тощо. Така невизначеність створює безліч незручностей для контрагентів, які вступають у відносини з ТОВ і бажають перевірити повноваження його представників при укладенні угоди.

У разі створення одноособового виконавчого органу (далі – директор) учасники мають усвідомлювати, що обрана на таку посаду особа самостійно представлятиме ТОВ у відносинах з будь-якими третіми особами. Саме вона підписуватиме від імені ТОВ угоди. Тому важливо визначити повний перелік прав та обов’язків директора й встановити межі його повноважень.

До компетенції директора слід віднести:

1. функції щодо розпорядження майном та коштами ТОВ (укладення від імені ТОВ угод з обмеженнями чи без них, відкриття рахунків та розпорядження коштами на цих рахунках);
2. функції адміністративного характеру (видання наказів, затвердження внутрішніх процедур і правил, прийняття й звільнення працівників);
3. функції представницького характеру (представляти інтереси ТОВ у відносинах з третіми особами, державними органами; представництво в суді як на території України, так і за її межами).

Також доцільно відобразити в статуті порядок призначення заступників директора (наприклад, попереднє погодження кандидатур з загальними зборами), їх кількість та повноваження.

Надзвичайно практичним є закріплення в статуті процедури тимчасового виконання обов’язків директора. Наприклад, в статуті можна закріпити норму, згідно з якою в разі неможливості виконання директором покладених на нього обов’язків (через хворобу, смерть, зникнення, вибуття у відрядження), обов’язки директора на період до обрання зборами нового директора покладаються на першого заступника директора за посадою.

Найефективнішим способом контролю за діяльністю директора є обмеження повноважень на підписання ним конкретних видів угод без узгодження зі зборами. На практиці зустрічаються такі обмеження:

“Директор має право підписувати від імені товариства:

* угоди щодо відчуження майна ТОВ, його основних фондів – на суму до 100 000,00 грн.;
* кредитні угоди, угоди застави, поруки – на суму до 100 000,00 грн.;
* угоди щодо оренди/лізингу майна, що належить ТОВ, та угоди щодо отримання в оренду/лізинг майна – на суму до 100 000,00 грн.;
* зовнішньоекономічні угоди – на суму до 100 000,00 грн., а також
* платіжні доручення/чеки з перерахування коштів з рахунків ТОВ – на суму до 100 000,00 грн. на день тощо.

Зазначені повноваження директора мають кореспондувати відповідним повноваженням зборів.

Практика доводить, що більш ефективно управляє ТОВ колегіальний виконавчий орган (далі – дирекція), звісно, якщо його створення є доцільним з точки зору “масштабів” діяльності створюваного ТОВ.

Беручи до уваги процедуру прийняття дирекцією рішень, кількість членів дирекції не може бути меншою ніж 3 особи. В статуті доцільно визначити склад дирекції, причому не лише кількість її членів, а й їх посади. Закон про господарські товариства встановлює, що дирекцію очолює генеральний директор. Іншими членами дирекції можуть бути директори за напрямками діяльності ТОВ (наприклад, фінансовий директор і технічний директор).

Порядок призначення дирекції визначають учасники й закріплюють його в статуті. По-перше, дирекцію можуть призначити збори; по-друге, збори можуть призначити генерального директора, який, в свою чергу, призначає інших членів дирекції. Призначення кожним з учасників одного з членів дирекції також не суперечитиме вимогам законодавства.

При створенні в ТОВ дирекції необхідно чітко визначити повноваження кожного з її членів. Вони можуть бути визначені в статуті або в іншому документі (наприклад, у довіреності, яку видав генеральний директор). Також слід визначити, хто із членів дирекції тимчасово виконуватиме обов’язки генерального директора. Такий захід забезпечить належне функціонування ТОВ, якщо генеральний директор відбуде у відрядження, вмре, зникне тощо.

Наявність у ТОВ дирекції дозволяє учасникам створити більш виважену процедуру укладення угод та оформлення документів. Наприклад, окремий розділ статуту може передбачати, що всі угоди від імені ТОВ мають підписувати два члени виконавчого органу, а розрахункові документи – один з директорів та головний бухгалтер ТОВ.

РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ ТОВ

Необхідність створення ревізійної комісії в ТОВ передбачає ст. 63 Закону про господарські товариства. Чинне законодавство також встановлює мінімальний кількісний склад ревізійної комісії (не менше 3 осіб), та порядок її обрання (зборами, з учасників товариства). За загальним правилом, члени виконавчого органу не можуть бути членами ревізійної комісії.

Ревізійна комісія покликана здійснювати контроль за діяльністю виконавчого органу ТОВ і проводити перевірки його діяльності за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства.

Про результати проведених перевірок ревізійна комісія доповідає зборам ТОВ.

До компетенції ревізійної комісії належить складання висновку по річних звітах та балансах ТОВ. Без висновку ревізійної комісії збори не мають права затверджувати баланс товариства.

Іншими обов’язковими відомостями, які мають міститися в статуті, є порядок внесення змін до установчих документів і порядок реорганізації та ліквідації товариства.

Прийняття рішення щодо внесення змін до установчих документів, ліквідації чи реорганізацію ТОВ є компетенцією зборів ТОВ. Саму ж процедуру реорганізації та ліквідації, як правило, регламентує чинне законодавство України. Тому розділи статуту ТОВ, присвячені внесенню змін до установчих документів, процедурі ліквідації чи реорганізації ТОВ відображатимуть відповідні норми законодавства.

Окремо хотілося б підкреслити, що відповідно до п. 26 Положення про держреєстрацію, зміна місцезнаходження ТОВ не потребує внесення змін до установчих документів. Цей факт відображається в Свідоцтві про державну реєстрацію та в реєстраційній картці СПД. Проте, на практиці товариству досить важко будувати свої взаємовідносини з контрагентами без внесення відповідних змін до установчих документів (наприклад, при відкритті рахунків в установах банків). Так, п. 1.7 Інструкції “Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженої постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527, встановлює, що місцезнаходженням власника рахунку вважається адреса, зазначена в картці зі зразками підписів та відбитком печатки. Ця адреса має відповідати адресі, зазначеній у статуті та свідоцтві про державну реєстрацію. При зміні місцезнаходження власник рахунку зобов’язаний подати установі банку нову копію свідоцтва про реєстрацію з внесеними змінами, засвідчену органом, який його видав, або нотаріусом, та копію змін до установчих документів, засвідчену органом, що зареєстрував зміни, або нотаріусом. Ці документи слід подати протягом трьох днів з дня внесення змін до свідоцтва про реєстрацію СПД.

Необхідно зазначити, що визнання судом недійсними (або такими, що суперечать законодавству) установчих документів юридичної особи є однією з підстав скасування державної реєстрації останньої.

Позов про визнання установчих документів недійсними може подати:

1. державний орган, який контролює діяльність підприємства;
2. прокурор;
3. орган, який здійснює державну реєстрацію, а також
4. будь-яке підприємств або організація, яка вважає свої права чи охоронювані законом інтереси порушеними в зв’язку зі створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства (п. 17 Роз’яснення ВАСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334).

Наведені відомості допоможуть грамотно скласти базові документи ТОВ та уникнути можливих помилок.